Виноградівський район знаходиться у південній частині Закарпатської області.

Межує на півночі з Іршавським, на сході — з Хустським, на заході — з Берегівським районами. На півдні району проходить кордон України з Румунією, а на південному заході — з Угорщиною.

Адміністративний центр – місто Виноградів.

Населення становить 120 013 осіб (на 1.08.2013).

Площа території — 697 км².

Виноградівська земля переповнена історією і цікавими подіями. Наприкінці першого тисячоліття до н.е. на території району відбувся перехід гето-дакійських племен (фракійців). Даки розгромили кельтів, які відійшли до Німеччини. Власне, даки будували поселення на високих берегах річок. Ці укріплення існували на випадок війни і для охорони торгових шляхів (закарпатська сіль на той час мала велику цінність), а в самих городищах жили тільки охоронці. Пізніше наш край входив до складу патріархально-рабовласницької держави гето-даків. Найбільший її розквіт був у 40-ві роки до н.е., але легіони римського імператора Марка Ульпія Траяна (98-117 р.) розгромили даків і зруйнували городище на Виноградівщини поблизу села Мала Копаня. До тепер археологи знаходять тут унікальні речі.

Як адміністративна одиниця район згадується дуже давно – ще в кінці XI на початку XII ст. під різними назвами. Вже в 1262 році у латинських документах згадується багато населених пунктів району, таких як: Виноградове, Сасово, Чорний Ардів (зараз Чорнотисів), Гудя, Чепа, Бобове, Шаланки та інші. У кінці XIII століття утворився Угочанський комітат (до кінця першої світової війни область ділилася на 4 адміністративні одиниці або комітати, одним з яких був і наш теперішній район).
Основне багатство краю – земля, виноградники, сади, ліси – знаходились в руках багатіїв, на яких працювали селяни. Щоб берегти себе від народного гніву, вони будують собі замки-фортеці. Так феодалом Беке Боршо у 1307 році був збудований кам’яний замок “Канків” у підніжжі Чорної Гори, а в 1315 р. фортеця “Нялаб” у Королеві. Руїни їх збереглися на сьогодні. Пізніше, на початку XIV ст., ці обидва замки-фортеці стали власністю найбільших магнатів району – роду Перені (до 1944 року).
На початку XVI ст. селяни втратили повністю свої куці права і стали кріпаками. Це і привело до великої селянської війни в травні 1514 року в Угорщині під проводом Дєрдя Дожі. В ньому брало участь і населення району. Активними керівниками на території його були Кермеш Шашварі з села Дротинці та вчитель з Виноградова Іштван Балог. Повстання було жорстоко придушено, а селяни – повністю закріпачені, В 1558р. австрійські війська розрушили замок “Канків”, а у 1672 році був зруйнований і Королівський замок “Нялаб”.

Найактивнішу участь краяни взяли у визвольній війні 1703-1711 рр. проти Габсбурської монархії під керівництвом Ференца Ракоці II. Слід сказати, що 24 травня 1703 року у селищі Вилок повсталі під керівництвом Томаша Ессе на річці Тиса одержали блискучу перемогу над австрійськими військами. На цьому місці на лівому березі Тиси, де відбулася битва, стоїть великий пам’ятник загиблим героям куруцам (так називали солдат повстанської армії Ференца Ракоці II). Але і ця визвольна війна зазнала поразки.

Неодноразово терпіло населення краю і від набігів іноземних ворогів. В 1242 році від монголо-татар Батия, в 1717 році його спустошили кримські татари, обкрадали його австрійці, поляки, трансильвани, румуни, та інші іноземці.

З великою радістю зустріло населення району буржуазну революцію в Угорщині 1848-1849 рр. під проводом Кошута Лойоша і Петефі Шандора. Про неї нагадують пам’ятник Кошуту Лойошу в селі Велика Паладь і бюст сподвижнику Кошута в м.Виноградів Зігмунду Перені, страченого габсбургами в 1849 році, памятник Ракоці Ференца і Мікеша Келемена в Шаланках,меморіальні дошки і інші пам’ятні знаки.

Після розпаду Австро-угорської імперії в жовтні 1918 року українське населення краю прагнуло возз’єднатися із Західноукраїнською республікою. В місто Хуст 21 січня на з’їзд Руської Народної Ради була направлена і значна делегація з 29 сіл нашого району. Керівником її був молодий учитель Виноградівської церковної школи Юрій Ревай, котрий в 1938 році став міністром Карпатської України в уряді Августина Волошина.

Мрія краю у той час не збулася. В березні в Угорщині була встановлена радянська влада, яка проіснувала 33 дні – з березня по квітень 1919 року. Але вже 23 квітня 1919 року район окупувала румунська королівська армія, яка дуже жорстоко поводилась з місцевим населенням. В перший день окупанти розстріляли 9 чоловік у м.Виноградові, щоб залякати населення. За найменшу провину румуни жорстоко катували і били каблуками. Окупація тривала до 30 травня 1920 року.

З 30 травня 1920 року по 15 березня 1939 року район входив до складу Чехословацької республіки, а частина району з селищем Вилок було окуповане угорськими фашистськими військами ще у листопаді 1938 року.

15 березня 1939 року був окупований весь район. Але в цей день на Красному полі біля села Велика Копаня січові стрільці дали перший рішучий бій регулярним угорським військам. Більшість з них героїчно загинуло. В честь 60-ої річниці їх героїчної загибелі на Красному полі між містом Хустом і селом Велика Копаня відважним патріотам відкритий пам’ятник. Є пам’ятні дошки на будинках міста, присвячені цим подіям.

24-25 жовтня 1944 року місто і район був визволений військами Червоної Армії, 4-го Українського фронту генерала Петрова.
Сотні юнаків і дівчат району під час Великої Вітчизняної війни воювали в партизанських загонах, підпільних групах, в Чехословацькому корпусі Людвига Свободи, добровольцями Червоної Армії. Багато з них загинуло далеко від рідної землі. В 17-ти селах їм встановлені пам’ятні знаки, їхніми іменами названі площі і вулиці.

До речі, ще у середньовіччі Виноградівський район мав свій особистий герб: щит іспанської форми, обгорнутий дубовими гілочками з жолудями. Вгорі зображено гроно винограду і рибу. Знизу зображення дубової гілочки з жолудями і чорного легендарного рака з річки Ботар. У центрі герба золотий лев на червоному фоні перенесений з герба роду Перені, найбільшого землевласника району, представники якого займали, як правило посаду головного ішпана комітату.

Не менш цікавим фактом є те, що саме тут було знайдено сліди діяльності найдавнішої людини на території України та Центральної Європи, яка з’явилася 1 мільйон років тому поблизу Королева.